?

Log in

***

Як же хочеться весни... Внутрішня легкість вже така, як то буває весно, а от руки холодні-холодні, аж сині. Офісне сонце-уфо обманює, гріючи спину. І голубе небо, ніби літнє, теж обманює. Але тішить думка про те, що скоро, зовсім скоро сніг ростане, по вулицях потечуть тоненькі струмки води, і змиють весь зимовий холод, осад, все, що назбиралося за зиму.
Весно завжди хочеться оновлень. Зовнішніх і внутрішніх. Хочеться чистоти, свіжості і легкості. Ідеальний час для викидання з шафи старого одягу і взуття, розгрібання шухляд і коробок з "ну дуже важливими речима, які колись точно знадобляться".
З кожною весною хочеться все більше простору, все більше світла, все менше речей. А якщо й речей - то тільки красивих-красивих :)
Ох... Як я чекаю весни... Яка ж вона буде особлива :)

про фініші

"І кожен фініш, то по суті старт" - писала Ліна і мала рацію. Як воно б дивно не звучало, але я люблю оті "фініші", закінчення якихось етапів. Навіть якщо вони раптові і, як буря, зносять звичних хід справ. Після тих "фінішів" завжди приходить новий етап і однозначно кращий. За них треба дякувати, часто саме вони піднімають твій зад з зручного крісла. А якщо до них ще й пов'язані люди - дякувати їм,  бо нагадали, що розслаблятись до кінця все-таки не варто.
Мабуть з мене був би добрий, як тепер модно казати, антикризовий менеджер. Бо коли приходить страшне слово "криза", я відчуваю не страх, а злість. А вона - прекрасна енергія. Така потрібна для того, щоб рушити далі. Переосмислити, зробити висновки, очистити середовище від помилок і шукати нові виходи/можливості. А їх безліч, тільки б придивитись, захотіти бачити, відірвати очі від монітору, оглянутись навколо, знайти нові кути зору.
На все, геть абсолютно на все можна дивитись по-різному. Можна опустити руки, можна на когось образитись, можна засмутитись і довго жаліти себе. А можна поглянути на ситуацію з іншого боку, вижати з неї квінтесенцію, засвоїти урок, змінити щось в собі.
Загалом, мабуть, великий дар бачити відповіді на свої ж запитання "чому?" і "для чого".
Нічого не відбувається просто так. Все має значення.

Флоренція

О ні, я точно не забуду цієї подорожі. Жодних її деталей, жодного смаку, жодного звуку. Як посміхались люди, як веселилась молодь, як тягнувся сир на справжній італійській піці, як горло лоскотало сухе мартіні.

Флоренція прекрасна. Місто творців. Місто художників. Місто мистецтва, в якому я геть нічого не тямлю.

Флоренція - місто, в якому дуже бракує музики, але можна в любий час увімкнути свою.

Флоренція безмежно велична, водночас весь її затишок може вміститись в маленьку італійську квартирку, з великими вікнами-ставнями, з столом кольору лимону, з лампою-ялинкою.

 Просторе місто, в якому тісно. Його імпульсний рух тримає в тонусі і легкій напрузі, не даючи тілу зосередитись на прекрасному.

Місто, в яке або закохуються назавжди, або залишаються абсолютно байдужими.

Флоренція незвична, інша, примхлива, мов жінка з мінливим настроєм.

У ній навіть дерева ростуть корінням в небо ;)  Де ще таке побачиш?)


Флоренція стала Нашою, хоча належати буде точно лише собі.

І залишиться особливою, бо я знаю, що колись точно туди повернусь - поглянути на Початок.

Підсумки 2016

Зовсім мало днів залишилось до Нового року. Плани на наступний складені, а підсумки цього ще не підбиті. Час виправлятись.)
Це був без сумніву один з найнасиченіших років мого життя, найрадісніший і найцікавіший.

Read more...Collapse )

Хай все буде добре в Новому році і кожного року, і кожної-кожнісінької миті.

Самообман така цікава штука. Мозок може підкинути стільки ідей чому ми щось не робимо. Мій напркилад вигадав, що мені ну терміново потрібний якийсь такий зручний гаджет щоб писати, нетбук, планшет з клавіатурою. І ні, ручки і блокноту мені звісно недостатньо - бо не пишеться мені від руки. Натхнення як тільки бачить ручку і папір - тікає зі швидкістю вітру в невідомому напрямку. А от якби в мене був такий чудо-пристрій, я б ходила з ним в затишні кафе, сідала б на диванчику і писала б, і пила б якесь лате, або моккачіно, і спостерігала б, і була б вся така натхненна, ну от дивишся і бачиш неозброєним оком - письменниця сидить! От тоді я  б точно була письменницею, еге ж!
Read more...Collapse )

Хай все буде добре! Саме так і буде, я дізнавалась ;)

Slow down

Сьогодні "про пожалітись". :)
Холодно ж страшенно! Я в теплому светрі і теплому пуховику, з теплим капішоном на голові і в зимових чоботах. А хоооолоооодно все-одно. Якось сиро-сіро-неприємно. Пів дня лише минуло, а я по тій сіризні вже 10тис.кроків натоптала, половину міста об'їздила. Тролейбуси/маршрутки/трамваї/люди/люди/люди... (ех...коли вже буде машинка:( ) Ноги так швидесенько мене несли з останнього місця призначення, ніби знали, що в офісі тепло і є гаряча кава.

А ще фотосесія сьогодні не дуже вдалась. Спочатку барахлило світло, лампи то синхронізувались, то переставали. Таке враження, що в них теж сьогодні мінливий настрій в честь погоди. І такі важкі були - таскаєш, таскаєш по всій студії то туди, то сюди. І люди трапились чужі і так і залишились чужими після зйомки. Хоча в мене так рідко буває. Такі непривітні і холодні, як сьогоднішний день.
Але після такого початку дня - просто необхідно себе порадувати. Поміг би шопінг - 100%) Таку красу бачила по дорозі! Але в куп'юр, які живуть в гаманці, виявились теж інші плани. Ну що ж - іншим разом :)
Зате дозволю собі сьогодні абсолютне непрацювання. Коли кажуть що "палець об палець не вдарить" - ото сьогодні буде про мене. Буду писати і читати всілякі прекрасності. Надихатись. Грітись зсередини. Акумулювати тепло.
Ну от - пожалілась і похвалилась :) У мене все. :)
 

Уривки

Прогорнула свій ЖЖ. 8 років мого життя як на долоні. Почала писати його в час свого захисту диплому. А після нього почалось: перша робота, друга, фотографія, танці, подорожі, "Егоїст", стосунки. Все те, що є зараз. Дещо перечитувала з того, що писала в 2011 році і дивувалась - невже я і тоді так мислила? Багато чого не змінилось. А от в 2009 - я ще така наївна-наївна була, ну от зовсім дитина. Як добре, що таки є цей ЖЖ. Мій особистий путівник.
***
Read more...Collapse )

Уривки

Маленькі поразки іноді навіть дуже потрібні. Вони стимулюють. Попри те, що спочатку боляче б'ють, так що от-от і до сліз - та все ж, після них думки кристалізуються. Все починаєш бачити чистішим і чіткішим. І знаходиш нові неочікувані рішення. Вони приходять так несподівано, чомусь завжди в транспорті і коли з книжкою в руках.  Але приходять і це надихає.
Read more...Collapse )

За вікном вже зовсім зима. А для какао і пледів нема часу. П'ю какао на зустрічах, читаю в трамваях і таки продовжу радіти життю. Коли на голові капішон, а на ногах зручне, тепле, сухе взуття - хіба є на що жалітися?

Уривки думок

Cьогоднішний фейсбук нарешті не про політику.
Сьогодні там багато про час і про любов.

Одна жінка написала слізний пост про те, що  сьогодні вона втратила любов. Інша відповіда їй "Любов втратити неможливо. Якщо це справді любов. Можна втратити людину."

Подруга написала: "..всі думають, що прийде час, а час тільки минає....". Хіба не красиво? Так влучно-влучно про "зараз", по те, що ми маємо, а чого насправді ніколи не будемо мати. Про "важливо лише сьогодні".
Read more...Collapse )

Сьогодні так сіро, що здається от-от і піде сніг. А може й справді піде...
                                
Я така оптимістка. Напевно життя на "хуторі біля Диканьки" наділо на мене ті окуляри і не знімало з мене їх довго-довго. Аж потім вже в великому місті почало показувати, що не все так рожево в тому світі, не всі люди такі прості. Я почала це бачити - і воно мені перестало подобатись. Саме тому я вибрала інший шлях - не бачити.

Зараз я вже давно практично не дивлюсь новин, не читаю економічних статей (хай простить мене економічна освіта), бо я точно знаю - нічого доброго там нема. Війна, корупція, бідність... Тисячі підприємств просто не існували б, якби вели свою діяльність так "як книжка пише". Мільйони українців дійсно живуть за півтори тисячі гривень в місяць, мізерні пенсії, зарплати лікарів, вчителів... Хочеш добру роботу - створи місце праці сам. І це не гарантує тобі безхмарне життя, навпаки - битву за виживання. Щоб розвинути будь-який бізнес, потрібно бути ой як добре розвинутою особистістю. В нас це називають - вміти викручуватись. Не вмієш? Хочеш бути чесним і справедливим? Тоді  шуруй працювати на когось в кращому випадку за 3-4 тис.грн. Середня ЗП в нашому місті.

Read more...Collapse )

А поки того ще немає, мій настрій змогла підняти випадково знайдена в кишені цукерка... :)

Трошки поезіїCollapse )